УКРАЇНОМОВЕЦЬ: Я

Я рада вітати Вас на своєму блозі!

Відкритий урок української літератури в 11 класі. На урок завітали вчителі української мови КПК з представниками ЗОІППО Корицькою Г.Р.,кандидат філологічних наук, доцент; Шацькою Н.М.,кандидат педагогічних наук, доцент ( 24.04.2019)

І як тут не процитувати І. Драча:

Нема жахливішої роботи, ніж учительська,

Нема виснажливішої роботи від учительської,

Де нерви паляться, мов хмиз сухий,

Де серце рветься в клекоті і чаді.

Але нема щасливішої долі,

Коли Людина з Твоїх рук, Учителю,

Іде у світ – на краплю світ людніє.

«Дума про вчителя».

Атестація 2019

Відкритий урок

Урок літератури рідного краю. Творчість Ганни Лупинос.

«Лину до тебе словом, рідний краю!»

Позакласна робота- невід'ємна частина роботи мовника
Із захопленням діти сприйняли ідею проведення квесту до Дня рідної мови.

Маршрутний лист квесту « Квітни, мово моя рідна»

5 клас

1.Завдання знаходиться у вчителя, який працює в кабінеті, де проводяться спортивні ігри. ( алфавіт)

2.Завдання у тому місці, де зберігаються відомості про учнів вашого класу від дня вступу в школу( Мовне асорті)

3.Завдання у вчителя, якому ви найбільше розкриваєте таємниці шкільного життя. ( Метаграми)

4.У кабінеті, господиня якого піклується про ваше здоров’я. ( Загадки)

5. У керівника гуртка ДЮПР, який працює в кабінеті, де багато малечі. (Шаради)

6. У кімнаті , про яку ви весь час думаєте, переступивши поріг школи.

(Корегування)

09.04 2020
Не зважаючи на карантин, відбулась знакова подія- засідання атестаційної комісії.
Результати задовольняють.

Відбувся обласний етап конкурсу учнівської творчості " Космічні фантазії"
Дипломом 1 ступеня нагороджено ученицю 11 класу Бурлаку Марину

Бажання для Смарагдика

Ти знаєш про космічній закон - уяви собі те,

що ти хочеш, і воно увійде в твоє життя

Річард Бах

Сміх вщухає, вся увага зосереджена на мені, я ж з легкою тривожністю починаю свою розповідь.

Колись, давним- давно, я зустрів його. Хто він, де він, й досі не знаю, але він назавжди залишається ось тут. Я захоплено і невпевнено поклав тремтячу руку на серце. Сталося це холодною ніччю 29 лютого, коли я марив мріями наяву, і ніколи не розумів, як можна спати в цей час? Час, коли увесь світ набирається кольорами, в ту мить, коли все недосяжне стає можливим!? Мої мрії обірвав шум навкруг, як грім з ясного неба все почало кричати, здригалися стіни і стеля. Раз - бум! Два-с - бам! Три - с - бом! Але згодом гудіння змінилося на тихе шепотіння: «Можливо все, як тільки очі ти розплющиш». І я без вагань підкорився, спокійно розплющив очі і невпинно шукав «когось», бігаючи очима по кімнаті.

" Я туточки ", - сміючись, промовив маленький, чудернацький хлопчик, який сидів на моїй шафі і жваво мотиляв коротенькими ніжками.
Я здивувався, і відчув, як моє серце хоче вирватись з грудей, але своєму гостеві намагався не показати свого здивування, щоб не образити, не злякати, щоб він не зник так само раптово, як і з’явився. Я не спитав його, " хто він? " , " звідки? " і що робить у моїй кімнаті в такий час. Після мертвої тиші і прірви, яка росла між нами з кожною секундою, я піднявся з ліжка і протягнув йому руку. Гість здивовано подивився на мене, раптом його посмішка зникла , він як хмаринка спустився з шафи на підлогу. І промовив: «Ти мене шукав? Я чув як ти мене кликав! І я прийшов! Часу обмаль, ходімо! " Маленький, чужоземний гість із смарагдовими очима, з жовтуватим обличчям, усипаним плямами усіх кольорів веселки, не викликав у мене страху і відчуження. Він дивився пильно на мене, наче в саму душу, і я невпевнено кивнув головою. Все загриміло, затріщало, закрутилося у шаленому танку, і серед різнобарвної павутини хмаринок, сяйва й світла, я бачив лише блиск смарагдових очей.
Через мить ми зупинилися в царстві темряви, в повній тиші, на порозі космосу, біля величного маяка. Я, набравшись сміливості, тихенько спитав свого нового приятеля: "Де ми?" . Він посміхався, блимав очима, а потім доторкнувся до мене і сказав: «Озирнися, і ти побачиш те, про що мріяв кожної ночі» . Я мовчки послухався його і зомлів. Темрява розсіялась. Переді мною постала велика і могутня сила космосу, планети, які дихали й сяяли, випромінюючи свою потужну енергію, зірки виблискували одна від одної, і кожна сяяла по-своєму прекрасно.. Моє здивування перервав голос чужоземця: «Подивись! Тут можливо все! Я буду твоїм путівником, і здійсню будь-яке твоє бажання». Не дивлячись на те, що він сказав, я не загорівся бажанням отримати все, що я тільки захочу, я лише тихенько спитав його:

«Як тебе звати?» . Він здивовано подивився на мене, і почав повертатися то в один, то в інший бік, а потім сердито спитав: "Чи може мене, тут, серед царства живого, але бездуховного, щось або хтось звати?". Я стояв помертвілий. "Друже, яке в тебе ім'я?!" - повторився я, шукаючи в його великих смарагдових очах відповідь.

– А що воно таке, це ім'я ? - запитав він, втупивши очі в мене.

– Ім'я дається кожному при народженні, всі мають ім'я, невже не так?

– Напевно, ні!

Його очі більше не сяяли смарагдовим полум'ям, він наче сховав їх. З того моменту я став звати його Смарагдиком.

Наша квола розмова закінчилася, але космос не відпускав, тримаючи нас у крижаних обіймах. Перед нами з'явилася велика веселка, непрозора, наче з каменю, але блискуча як чарівний пісок. Ми пішли по ній в далечінь, і з кожним нашим кроком хвіст веселки розвіювався. Йшли довго, не припиняючи розмови. Смарагдик розповідав мені космічні історії про Трикутник зірок, які вічно змагаються за першість у всесвіті, про Самперію - планету вічного життя, на якій живе величний вельможний король, який ласкаво запрошує всю космічну свиту у гості, бо насправді дуже самотній. Він згадував своє життя, тут, серед серця космосу та планет, на яких побував за цілу вічність...

Моєму здивуванню не було меж, я бажав пізнати весь космічний

простір, розвідати всі його скарби й таємниці, стати його невід'ємною частиною, але на тлі Всесвіту я відчував себе таким маленьким і жалюгідним. Що я мав тоді?! Смарагдика і веселку, яка зникає за нашою спиною? "Хочу свою планету! " - швидко кинув я з вуст.

Смарагдик зиркнув на мене, наче невдоволений чимось, потер лоба і почав бурмотіти щось дивне й незвідане: " Бажання твоє непорушне довіку, і ніхто й ніколи не змінить його в цьому світі ."На очах Смарагдика бриніли сльози, плямки почали грати на жовтенькому обличчі, створюючи гру кольорів. Як тільки одна сльоза впала з його очей, і, стікаючи по шоці, стерла одну пляму, космос почав з'їдати нашу блискучу доріжку, а, поглинувши її, розігнав молоді зірки, що гралися астероїдами, розсіяв світло від маяка, який освічував нам шлях і наче на видиху відправив на хвилях смоляного простору до нас планету, яку я так бажав..

Плигаючи від щастя, вже на своїй планеті, червоній, як полум'я, теплій від промінчиків ближньої зірки, я радів. Вся планета була вкрита помаранчевим піском, навіть схили і долини, гори й впадини спали під шаром пилу. Я захоплено роздивлявся довкола, і мене переповнювали емоції. Я сказав Смарагдику: "Дуже вдячний тобі і щасливий, як ведмідь після сплячки!" - і зареготав. Смарагдик перелякався не на жарт, він нервово прошепотів на вухо: «Це не звичайна планета! Тут не можна нічого казати, а тим паче уявляти! Тут здійсниться все, про що ти подумаєш ". Та не встиг він закінчити, а я злякатись, як на горизонті виник величезний, чорний, як смола ведмідь і побіг за нами. Яких я тільки тварин не згадав, поки ми бігли від Ведмедя.. Скільки дурниць від страху впали на мою голову, що тікати довелося від цілої зграї моїх реалізованих фантазій, і як тільки нам вдалося відірватися, я закричав: " Хочу туди, де спокій, негайно! " Сльоза обірвалася і впала на багряний ґрунт, вкравши цяточку з виснаженого обличчя Смарагдика. За мент простір вирвав нас, і жбурнув вже в іншому жахливому й страшному вимірі могутнього космосу.

Смарагдик підскочив, струсив пил зі свого срібного сюртука, й пробелькотів : «Це Мантра - планета спокою й темряви, вона знаходиться в самому кінці цього виміру, саме тут спокій, якого ти так бажав». Щастя одразу покинуло мене, на зміну йому прийшов холод, страх і темрява. Тоді бажання виривалися з мене все частіше, то хотілось теплої ковдри, але не звичайної, а з кришталевими візерунками, то золотого ліхтарика чи стільця, схожого на трон, а тим часом сльози Смарагдика вже почали вмивати його обличчя. Я сидів на троні, вкритий ковдрою, і все б нічого, але надокучило мені володарювати над царством темряви. " Хочу машину, але не звичайну, з крилами! Обов'язково різнокольорову, щоб виблискувала від сяйва зірок, і увесь космічний простір бачив нас!" Смарагдик дивився на мене спідлоба, його великі очі були наповнені якогось невідомого розчарування, але він зронив своє заклинання :

«Бажання твоє непорушне довіку, і ніколи й ніхто не змінить його в цьому світі". Тонесенька плівка космосу знову розірвалась на мільйони клаптиків, і планета темряви на мить спалахнула світлом космосу. На її поверхню спустилася ракета з крилами, велично приземлилася, широко розкривши свої фіолетово-зеленкуваті, із золотими смужками двері. Ми, не гаючи часу, ринули до ракети. Зайшовши в "космохід", я вже не був здивований ні дзеркальними стінами, ні величезними вінтажними вікнами. Навіть розумне самоуправління космоходу було не в змозі мене здивувати.

Багато часу пройшло з тих пір, як ми мандруємо космічним світами, і скільки бажань моїх було вже здійснено. Смарагдик показав мені всі планети, які я тільки міг забажати. Якось разом прогулювалися крильцями Фелтрік-с - це планета світла й незвичайних квітів, які і є джерелом цього сяйва. Кільця ж її були масивними й густо вкритими пилком, який збирали величезні ози з квітів-світляків і складали його на кільцях. ( Таким чином, магічний пилок своєю могутньою силою життя захищав планету від комет, шалених астероїдів та навіть від інших зірок і планет). Ми йшли і говорили ні про що, і про все водночас, я підіймав квітковий пил ногами й спостерігав, як він, виблискуючи, повільно пінившись, спускався додолу. Смарагдик був змучений й сумний, коли я обернувся і подивився на нього… Я вирішив спитати його про те, про що ніколи раніше не наважився би спитати. Зупинившись, я чекав поки він наздожене мене, дивлячись у далечінь, почав говорити:
- Ми з тобою, мій друже, стільки мандрували космосом, переживали народження зірок й смерть планет, пізнавали кожен куточок душі космосу, але я зовсім не знаю гавані твої душі… Зрештою - хто ти? Звідкіля прилетів до мене? Де твоє коріння? - казав я, питав, робив паузу після кожного питання, з надією почути відповідь. Він мовчав деякий час, потупивши вирла, але я чекав.

- Я здійснюю бажання. Не маю я ні коренів, ні сім'ї, навіть ім'я не мав. І тепер, коли на моєму обличчі залишилася одна цяточка, й ти зоставиш мене, людина, яка подарувала мені ім'я , - він підняв голову і подивився на мене, як вперше, з болем в очах, наче шукаючи щирість в моїх. Ми довго мовчали, мовчали, коли повертались на космохід, і коли летіли теж. В голові моїй було безліч думок, і не було їм кінця і краю… Вирішив насамкінець приховати свої наміри і діяти впевнено й непомітно. Я проникнув до автопілотного управління, ввічливо привітався з ним і дав орієнтир нашого подальшого польоту. Вийшов на головний майданчик, сів біля вікна, заплющив очі, лишень бо не бачити більше його… Мені був огидний космос, контраст його пихатих кольорів. Це місце, де серед усього живого не було нічого духовного, крім Смарагдика. Поки він спав у повітрі й ловив зірочки уві сні, я зробив вибір, вперше забувши про себе і свої мізерні бажання. Через декілька годин Смарагдик розбудив мене, коли ми вже прибули на місце, де все почалося. Він сердився і не розумів, чому я так вчинив, ми летіли весь час до невідомої долини зірок, а я звернув, загубив шлях…

Я мовчав і дивився на нього, а потім промовив: "Наші мандри почалися тут, на порозі космосу, бачиш?" - ласкаво провів рукою і подивився вперед. "Ось наша веселка, космос відпустив її з холодних обіймів, ось доріжка, маяк, який вказував нам путь, наш з тобою шлях… Пробач мені, я встиг схаменутися і зрозуміти, що біля мене не просто машина для здійснення бажань, а друг, справжній друг" - казав я спокійно, коли моя душа тремтіла, але я продовжив: “Виконай моє останнє бажання, добре? Я хочу, щоб ти став вільним і більше ніколи не виконав ні одної забаганки.. Лети і знайди свою долю, своє коріння, свою сім'ю. Нехай маяк прокладе твій новий шлях, а веселка поведе до нового, вільного життя!”

- А як же ти!? Ти не зможеш повернутися на землю!
- Я залишусь тут, і стану путівником з порогу космосу по всіх його глибинах, які я й ти достеменно знаємо, - з легкістю і смутком промовив я.
Смарагдик подивився на мене так, нібито я саме найдорожче, що він колись мав. Остання цяточка на його обличчі заблищала дужче ніж всі попередні, але на його шоці не забриніла сльоза…

Космос почав здригатися, все кричало: «Раз - бам! Два-с - Бум! Три- -Бем!». І через мент…тиша, пізніше - темрява…

Я розплющив очі тоді, коли ранковий сонячний промінь заглянув в мої очі, довго ще я так лежав і думав про нього й був впевнений, що він щасливий, бо вільний.

Я й досі не знаю, хто він? Звідки прибув? І як опинився у моїй кімнаті тієї ночі, але він назавжди залишиться ось тут, в моєму серці, як найкращий друг.

Увага й досі була сконцентрована на мені, всі збентежено почали обговорювати мою розповідь, а я мовчки сів за парту. Після уроку моя вчителька похвалила мене за таку неймовірну казку, а я, я посміхнувся, адже в глибині душі знав, що Смарагдик повернеться в наступну високосну ніч, і я буду його чекати як дорогого моїй душі друга, а не як машину для здійснення жалюгідних бажань. Ми стаємо надзвичайно щасливими, коли поступаємося своїми бажаннями, заради щастя інших …

Оксана Рябініна

ВРАЖЕННЯ UA (книги,фільми...)

Українська література - це плачі, біднота, це слабкості, це нецікаво. Знаєте, руйнувати ці стереотипи треба, звісно, але мені навіть дивно, що вони ще досі існують. Причому їх іноді озвучують чиновники найвищих рівнів, пов'язані з освітою, які причетні до укладання навчальних програм.

Так от, вкотре.

Українська література - надзвичайний "організм", глибокий, розмаїтий, здатний виживати в найекстремальніших умовах ( інакше ХХ століття вона б не витримала). І вона не є літературою слабких, у ній ого скільки образів сильної, гранично цілісної сильної людини!

Тому сьогодні про Сильну Людину в українській літературі, про Лицарів тіла й духу, на прикладах яких, переконана, і треба вчити нашу молодь. Озвучений перелік доповнюйте, адже точно не згадаю всіх.

Кирило Тур (П. Куліш "Чорна рада"). Козарлюга-характерник, якому честь і відвага козацька дорожчі будь-якого золота чи й навіть життя. Відчайдух, сміливець, навіть трохи безумець (викрадати дівку з-під носа в нареченого, за крок гетьмана ). Кирило Тур - майже трафаретне втілення всіх найкращих рис українського козацтва. А разом з тим він такий не шаблонний, живий, щирий. Готовий життя віддати за товариша, за правду і високу мету (сцена в темниці з Якимом Сомком чого варта). Він захоплює своєю безпосередністю, принциповістю, чесністю.

Максим Беркут (І. Франко "Захар Беркут"). Син тухольського старійшини. Лицар, в якого закохуються більшість моїх учениць після прочитання (бачу їх очі). Для Максима не існує вибору між честю й безчестям, між вірністю і зрадою. Тому він сто разів волів би бути вбитим, аніж полоненим. Він - це честь, це гідність, це міць духу. Це пожертва особистим задля загального добра. А то вже вищий рівень буття, розумієте. Його простота - в його глибині.

Андрій Чумак (Іван Багряний "Сад Гетсиманський"). Ну це просто мега. І все. Навіть не хочеться більше писати. Це мій маленький кумир. Людина, що пройшла пекло сталінських концтаборів 37-38 рр. і залишилась собою, і не зрадила, і не зміліла, балансуючи вже на грані здорового глузду. Коли тіло перетворено в ганчірку, а дух від того пропорційно міцніє. Прочитайте "Сад Гетсиманський", це вакцина проти слабкості, проти спокуси опускати руки і проти "какаяразниц".

Григорій Многогрішний (Іван Багряний "Тигролови"). О так, Багряний - творець Мужчин в нашій літературі. Може, тому, що сам ним був? Григорій - нащадок славного гетьманського роду, певне, звідти той стержень: вижити, будь-якою ціною, ожити, відплатити. Краса і глибина душі - у почуттях до Наталки. Магічний образ. Недарма цю книгу довший час німці за традицією дарували юнакам: аби вчились характеру і сили волі на прикладі Григорія. "Краще вмерти біжучИ, ніж жити гниючИ"

Іван Іскра (Ліна Костенко "Маруся Чурай"). Він - не Гриць, він не роздвоєний. Він і б'ється, і любить до загину. Як же я люблю цей образ! Його строгість, небагатослівність, його надійність. Він - скеля, і водночас він - Іскра. Іванова сила і його ніжність - вибуховий коктейль. Не раз собі ставила питання: чому Маруся обрала не його? Але такі питання ніколи не матимуть відповіді...

Адріан Ортинський (Оксана Забужко "Музей покинутих секретів"). На псевдо Звір. Красень-упівець, небезпечно розумний, шалено відданий ідеї і безумно ніжний у своєму трагічному коханні до Гельці. Який же це образ! Магнетичний. Не відпускає до останнього вибуху.

Це українська література, панове. Це її Лицарі.

Автор картини - Олег Шупляк.