Дідух — символ урожаю, добробуту, багатства, безсмертного предка, зачинателя роду, духовного життя українців, оберега роду. Дідух — це дідівський дух, чи дух дідів, тобто всіх попередників роду. Цей давній обряд засвідчує те, з якою великою шаною й повагою ставилися пращури до свого родоводу.Дідухом називають все те, що господар і його старший син приносять на Святвечір першими до хати — це житній, пшеничний або вівсяний сніп, якого господар ставить на покуть, околіт обмолоченої соломи та жмут сіна, яких старший син відповідно стелить на долівку та на стіл під обрус (якщо в сім‘ї немає дітей чоловічої статі, то все це робить лише господар).Дідуха робили з першого зажинкового чи останнього обжинкового снопа. Напередодні свят зі стеблин обрядового снопа формували кілька пучечків, кожен з яких окремо обплітали соломинками чи обв'язували кольоровими нитками. Потім такі дольки-пучечки складали докупи й обкручували стрічками, формуючи пишний сніп. Знизу робили розгалуження типу ніжок, щоб дідух міг стояти. Пучки колосся зверху обрамлялися кольоровим стрічками, паперовими або засушеними польовими квітами.До хати його вносили напередодні Різдва. Після обходу обійстя урочисто заносили до хати необмолочений пшеничний чи житній сніп, що спеціально зберігали від часу обжинків. У народі цей святковий сніп називали «дідом», «дідухом», «колядою», «колядником». Свою обрядову роль він виконував упродовж усіх Різдвяних свят. Він перебував в оселі до Нового року або до Водохреща.
Бабине літо: що ми про це знаємо та прикмети про нього
Що ж ми знаємо про бабине літо?
Це останні спекотні дні осені і наступні такі будуть вже навесні. Причиною такого тепла восени є те, що на деревах в'яне і жовтіє листя виділяючи при цьому велику кількість тепла, яке підіймається вгору і підвищує температуру повітря.
Також в цей час на галявинах, лісах та парках літає павутиння, яке плетуть павучки, відчуваючи повернення тепла.
Наші бабусі поділяли цю пору на молоде і старе бабине літо. Вважалося, що молоде починалося 28 серпня і тривало до 11 вересня. Старе ж приходило в другій половині вересня, іноді – на початку жовтня.
І це ще не все! Є і третє бабине літо. Воно зазвичай несподівано поверталося на михайлівські дні, тобто друга половина листопада. І вже після цього починала панувати зима, перші морози та сніг, адже зазвичай Михайло приїздить білим конем.
Проте не у всіх країнах цей період називається "бабине літо".
Наприклад, у Німеччині - це «старушечьим літа», у Сербії — «Михайловим влітку», в Македонії та Болгарії — «Циганським літом», в Італії — «літом Святого Мартіна», у Португалії носить назву «Літо Св. Мартинью» або «Веранику» (Леточко), в Голландії — «післяліття», у Північній Америці називають «індіанським літом», у Франції називається «літо Святого Дені», в Іспанії бабине літо називають «Літо Св. Мігеля» (якщо воно настало в серпні — вересні) і «Літо Св. Мартіна» (якщо воно прийшло в жовтні — листопаді), а також «Літо Св. Жуана Батіста» або «Літо Св. Жуана».
Найдовше бабине літо тривало в Києві 1927 року, а також у 2010 році, коли, температура повітря у середині листопада сягала 18°С.
Існує ряд народних прикмет пов'язаних із бабиним літом. А саме:
- Якщо в дні молодого бабиного літа з'явиться веселка – буде затяжна й тепла осінь.
- Якщо молоде бабине літо дощове – чекай негоди на старе.
- Бабине літо сухе – осінь мокра, дощове – осінь суха.
- Багато павутини на бабине літо – до ясної осені та холодної, сніжної зими.
- Якщо перший день (14 вересня) бабиного літа ясний, то бабине літо буде теплим і сонячним.
Бабине літо, як і сама осінь - прекрасна пора! Це і тепло сонячних променів, тихі осінні вечори, неповторні пейзажі лісів та парків, що вкриваються золотим листям. Час роздумів та здійснення своїх мрій.
Тому, забувайте про смуток та насолоджуйтеся кожною миттю та днем бабиного літа та осені.
Значення калини
Калина - дерево українського роду. Колись у сиву давнину вона пов'язувалася з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця і Зірки. Тому й отримала калина таке ім'я від старослов'янського назви Сонця - Коло. А оскільки ягоди калини червоного кольору, то й стали вони символом крові та безсмертного рода.
Калина - дерево українського роду. Ягоди калини червоні, що символізує безсмертя роду. Дуб і калина - символи краси і сили, але сили незвичайної, краси надзвичайною. Калина — символ життя, крові, вогню. Деякі дослідники пов'язують її назву із сонцем, жаром, паланням. Калина часто відіграє роль світового древа, на вершечку якого птахи їдять ягоди і приносять людям вісті, іноді з потойбіччя. Та й саме древо пов'язує світ мертвих зі світом живих. Калина символізує материнство: кущ — сама мати; цвіт, ягідки — діти. Це також уособлення дому, батьків, усього рідного. Калина — український символ позачасового єднання народу: живих з тими, що відійшли в потойбіччя і тими, котрі ще чекають на своє народження. Калина уособлює й саму Україну. Як символ Батьківщини, вона «проросла» в гімнові січових стрільців: Ой у лузі червона калина похилилася. Чогось наша славна Україна зажурилася. А ми тую червону калину підіймемо. А ми нашу славну Україну розвеселимо! Калина на рушнику - символ неперервності сімейного життя. Калина на сучасному одязі
Найбільш оспіваною породою в Україні є калина. Колись у сиву давнину вона пов'язувалася з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця і Зірки. Тому і назву свою має від давньої назви Сонця — «Коло».
Іноді калину вважають символом України. Її значна поширеність на теренах України, пов'язаність із родинно-побутовими, календарними обрядами (весілля, похорони, осінній обряд «похід на калину» та ін.) зумовили перехід із світу номінативної одиниці у світ художнього образу. Найбільше цей давній фольклорний образ виступає словом-символом як домінанта в асоціативному зв'язку калина — дівчина (мати), калина — Україна, калина — кров. Домінує загальнопоширена спорідненість «калина — дівчина». Цю стійку асоціацію розглядали видатні фольклористи Микола Костомаров, О. Веселовський, Олександр Потебня. Також калина вважалась «весільним деревом» і була обов'язковою учасницею весільного обряду. Гілками калини прикрашали столи, весільні короваї, дівочі вінки й гостинці. Другий вид символічної спорідненості калина — Україна притаманний найбільше стрілецьким і повстанським пісням. Плоди калини стали символом мужності людей, що віддали своє життя боротьбі за Україну. Завдяки червоним ягодам, які нагадують краплі крові, калина в українців стала символом пролитої козацької крові. Ця архаїчна значущість слів калина — кров за традицією зберігається і у піснях воєнної тематики нового часу: У діброві при долині вітер повіває, Там над стрільчиком калина слізоньки ковтає. Ой червоні тії сльози з стрілецької рани, Впав бідненький при долині, більше вже не стане Подібно, «калина на могилі» має стійке символічне значення: тужлива пам'ять за померлим на чужині молодим козаком чи хлопцем, сином, братом: А на тій могилі червона калина,
За стрільцем ридає молода дівчина.
|
Немає коментарів:
Дописати коментар